Віктор Павлік: “Для мене кожен день — це свято”

Віктор Павлік — народний артист України та легендарний романтик української естради, вже більше 30 років відданий творчості. Його внесли у Книгу Рекордів Гінеса України за рекордну кількість записаних альбомів. А його відомі хіти знають мільйони та співають на концертах в унісон.

Після концерту у Дніпрі, який відбувся 15 лютого, ми поспілкувалися із Віктором Павліком про музику, творчість та життєвий досвід.

Оскільки ви приїхали до Дніпра у такі дні, повязані з коханням, пропоную поговорити про кохання в цілому та про кохання до музики.

Я не можу зрозуміти такого питання, як кохання до музики. Я просто співаю все життя. Народився для того, щоб співати. Не те щоби кохання до музики. (сміється) Це просто те чим я дихаю, чим я живу і якщо його не буде, то я просто помру і все. Тому тут слово кохання, навіть, не підходить. Кохання до музики. Це просто є моя улюблена робота. І якщо, в принципі, будь-яку роботу робити і не любити, то ти її ніколи якісно не зробиш. І навпаки, якщо ти любиш свою роботу, будь ти пекар, вчитель чи лікар, то ти її робиш якісно. А якщо не любиш, то ти певно не почнеш її робити, я думаю так. Тому я скільки себе памятаю з народження, з дитинства, я ще з садочка якісь вірші розказував, щось співав. Але в школі, чітко памятаю, в хорі заспівував і так співав, завжди захищав честь класу. В піонерських таборах честь груп, загонів потім захищав. Буквально з 10 років я граю на гітарі. І так все життя. Сьогодні мені 53. Все життя цьому віддане. 30 років вже. З 1986 року, то вже 32 рік піде, як я є на професійній сцені. За ці роки випущена рекордна кількість альбомів — 52. За що я отримав відзнаку Книги рекордів Гінеса в Україні. Ні в кого немає такої кількості альбомів, як у мене за життя випущено. І все це разом, як відповісти на питання про кохання до музики? Тут є просто те, що я вам розказав. І воно або є, або його немає.

Тому Дні святого Валентина абсолютно ніякого відношення до цього не мають. Це просто звичайний збіг обставин. Проста випадковість. Ми, навіть, коли планували концерт, про це не думали. Я взагалі ці всі дні не святкую. Не праздную, є такий вислів, знаєте. Для мене немає свят. Я, в принципі, і День народження своє не праздную. Тому що воно так співпало, що у мене День народження 31 грудня. Розумієте, кому до мого Дня народження? Всім до Нового року. І так я звик з дитинства. Мама, тато вітали — це зрозуміло. Плюс тільки один, що я отримаю десятки тисяч смсок чи дзвінків, де одночасно вітають і з Новим роком і з Днем народження. Тому для мене це так, що хочеться сісти і плакати, але це краще ніж мене б ніхто не привітав. (сміється) Але телефон дійсно димить в цей день. Звичайно, добре, що є соцмережі, там теж багато пишуть. Звичайно, хочеться відповісти кожному “дякую”, але цього дуже багато і ти не встигаєш. Але краще, знову ж, хай буде так багато, ніж всі про тебе забудуть. Це було б дуже боляче, я так думаю. І поки я дихаю, поки мені Бог дає можливість дивитися на цей світ, я маю дві руки, дві ноги, маю ще трошки голос, то хай так буде. Дуже змучуюсь, бо щодня концерти. Особливо після вчорашнього концерту, бо він був дуже відповідальний. Ще перед концертом 3 години був саудчек, репетиція і весь час я співав. Ще був вчора джем-сейшн, але він не був запланований. Ми, доречі, в такому складі ні разу не репетирували. В такому повному складі репетицій не було. Басист приїхав зі Львова, бек-вокалістка з Рівного, а зі всіма решта було всього навсього дві репетиії. В принципі, це все вчора було майже під покровом божим. Я у Фейсбуці написав пост сьогодні, що дух святий був з нами. І ми отримували помазання від Бога. На все воля божа, я цим правилом живу. І як воно має бути, так і буде. Я вчора переживав, бо дуже відповідальний концерт. Плюс мало репетицій, все сире. І я це розумію, я це знаю прекрасно. І так цікаво, бас-гітарист Міша мені каже: “Відпусти, і віддай все в руки божі”. І так воно, в принципі, і було. Ви далі все бачили. Я знаю багато погрішностей, але кажуть люди зі сторони, які того не бачать, що не було помітно. Все це знімалося на камеру дуже професійним хлопчиком Валєрою. Поканально накоплювався звук, це робив Андрй Кирющенко — мій саунд продюсер, він живе тут у Приніпровську. Там же і студія, на якій я вже років 20 пишуся. Тобто, основні мої пісні були там записані по житті. Тому поканально було це все накоплено, зняте відео. Тож ми плануємо якісну відеороботу, з хорошим якісно зведеним звуком. Так, як робить це весь світ. Всі живі концерти колективів, що ми бачимо, ніколи не буває так, що просто зняли і показали. Завжди це знімають, а звук окремо записується поканально, а пізніше в студії цей звук зводиться правильно, щоб був в балансі, щоби було правильне звучання. І тоді це підкладається під відео. І всі ми думаємо, що все класно. Ми бачимо тільки вершину айсберга, а що там внизу багато і це все дуже непроста історія. Це тільки здається, що все так просто, для тих, хто не шарить в цій індустрії, і не вариться. А я просто в курсі справи і так далі. Це все дуже непроста історія. В принципі, як будь-яка професія. Якщо її відповідально робити, то люба професія є важка по-своєму. І чим відповідальніше ти її робиш, чим краще ти знаєш то ремесло.

Це все дуже просто. Я собі так аналізую, наприклад, ти купуєш відеомагнітофон, відкриваєш коробку і там лежить інструкція. Чим ти краще прочитаєш цю інструкцію і її вивчиш, тим довше і якісніше ти будеш користуватися ним. А якщо інструкцію не вивчати і методом “тику” найти кнопку “play”, “stop” і “перемотка”, і все. А там сотні функцій ще і треба це прочитати. Там написано в інструкції, просто її треба прочитати. Так само я говорю про людське життя і про біблію. Біблія — книга життя. Святе письмо — це інструкція до нашого життя. Так, як я вам розказав про ту чи іншу річ. Коли тигарно почитав і вивчив, розібрався, тоді ти гарно всім користуєшся. Так само і життя, інструкція — це святе письмо, в якому все написано. І відповідь на любе питання там є. Просто у цьому треба розібратися. Біблію можна читати все життя і кожен раз щось нове будеш для себе відкривати. Тобто, тут підходить правило: досконалості немає меж. І кажуть, що наш мозок, навіть, на 10 відсотків не задіяний, не видає те, що закладено зверху. Генії мали по 20-30 відсотків задіяного мозку. А уявити, що його можна на 100 відсотків розкачати, то можна робити просто чудеса. Я думаю, що Біл Гейтс, Стів Джобс — такі, але навіть вони, здається, до 100 відсотків собі не розігнали. Може, навіть, до половини ніхто собі не розігнав можливості людини, що Бог придумав. (посміхається) Я до чого це веду, ми — це чудо боже. І кожен з нас — це індивідуум. Кожна людина в світі є неповторна. Кажуть, що відбитків пальців не буває однакових, зіниць ока. І все це треба цінувати. Оце кохання, оце любов. Це те, що називається, Бог є любов. Але це до Дня святого Валентина відношення не має. (сміється)

Для мене кожен день, як свято. Кожного ранку я прокидаюся і дякую за те, що я можу: дихати, їсти, бачити, ходити, рухатися. І далі Бог дає тобі всі можливості, берегти себе, вважати на своє здоровя і всі решта заповіді Божі. Контроль себе, свого здоровя в плані тютюну, алкоголю, я вже не кажу про наркотики — це все страшні справи. Бог тобі дає всі можливості. Ми себе, звичайно, не бережем, а коли настає біда тоді тільки згадуємо, але то вже пізно. “Бережи здоровя змолоду” — не дарма такий вислів теж є.

Я з чого й почав, що я не праздную ніякі свята. Не праздную не те щоби не святкую, а не праздную в душі, ви розумієте. Для мене кожен день — це свято. Тому що, кожен день — є народження. Кожен новий день для мене є, як Воскресіння Христове, наприклад. Отак для мене кожен день. Це вже є свято велике дуже. Тому я не зациклююся на святах. Я в душі сприймаю, праздную — Святу вечерю і Пасху. Це свята для мене. А будь-які інші свята, я не можу сказати, що треба до цього готуватися і якось їх зустріти. Я вважаю, що кожен день треба зустрічати, як свято і як великий дар Божий. Що дух святий надихає, окриляє, дає можливість спілкуватися з вами, наприклад, і так далі. Якось так. (посміхається)

Коли ви тільки починали займатися музикою, планували присвятити їй життя, напевно у вас були якісь сподівання. Чи зараз з оглядкой на 30 років на сцені, вони справдилися?

Чесно, ніколи не думав. Собі просто грав, співав. Самодіяльність і друзі, і танці, і ресторани, і весілля. Все було. Тобто, у мене найбільший вчитель — це життя. Маючи вищу освіту, Інститут культури і мистецтв, музичну школу, і культурно-освітнє училище. Тобто, багато, вчився, як і усі молоді люди. Але це все далеко нічого мені не дало, як те, що мені дала практика. Граючи у свій час у ресторанах, на танцях, співаючи там у 13 років “Hotel California”. І так я її 40 років уже співаю, виходить. Тобто, я все це робив не думаючи, що я колись виросту і стану артистом, співаком, що це буде моя спеціальність. На все воля божа. Все Господь так скерував. І все сталося само собою, як співається у пісні “Ні обіцянок, ні пробачень”. Все сталося само собою, реально.

Тому що, я ніколи не міг подумати, наприклад, в свої 13-14 років, коли я слухав рок музику, що я познайомлюся з Деном Маккаферті — вокалістом гурту Nazareth. Я дуже любив цю групу. Я співав одну пісню з їх репертуару “Dream On”. Це було 40 років тому назад. Чи міг я би подумати, що я з ним познайомлюся у житті і ми станемо друзями. І мало того, він мене благословив, я співаю цю пісню “Dream On”, вона у мене є записана. В Ютюбі можна послухати. (посміхається) Це цікаво дуже для тих хто знає, що таке Nazareth. Це так само, як Rolling Stones, Beatles, Deep Purple, Uriah Heep чи Scorpions, AC/DC. Це все в дитинстві я слухав дуже багато. Це все знімалося, як Річі Блекмор із Deep Purple грає, всі ці сольні партії. Все це знімалося, гралося, співалося, переспівувалося. Так, це все дуже велика школа. Я знову ж таки кажу, чи міг би я подумати, що я колись познайомлюся особисто з Деном Маккаферті. Більше того, він мене запросив на свій День народження, маючи гастролі тоді вже в Незалежній Україні. І я літав у Пітер до нього на День Народження. Уявляєте собі, це словами навіть не можна передати? Він уже пішов з команди, страший 70 років. Важко, він теж дуже високо співає, такі дуже високі ноти. От чого я дуже боюся, що колись настане такий момент, коли і мені доведеться сказати: “всьо”… А я знаю, що я без цього не можу. День-два-три максимум і я вже мушу кудись їхати на гастролі, мене ломає і викручує, я не можу дома сидіти просто пасивно. От якщо відпочинок, то я люблю пасивний, не активний. Грубо кажучи, лежати на сонечку і відпочивати. Я мушу відновлюватися, щоб далі працювати. Мені потрібен затишний номер в готелі і щоб мене ніхто не чіпав, темні штори, тиха сторона готелю. Це дуже важливо для мене — висипатися, чого мені дуже бракує. Сьогодні у нас знову концерт і завтра переїзд на Київ, а на другий день знову Івано-Франківськ, а далі Ужгород, Закарпаття, Свалява. Це все тисячі кілометрів, це все досить не легко, розумієте. Я ще такий, що люблю сам їздити за кермом, то я сам їду за кермом. Хоча водій є, але ось у цій поїздці його з нами немає і далі не буде.

Ось ви перерахували гурти, які любите — це класика року. Тож рок-н-рол — це стан душі, а не просто музика? Як вважаєте?

Так, сто процентів, що це стан душі. Однозначно, я просто згадую себе, десь має бути фото під руками. Це я в 1994 році, а це в 2016, тобто одяг залишився той самий. (посміхається) Двадцять років різниці. Тут мені 29, а зараз мені 53. Ви правильно кажете, це стан душі. Я крім того і байкер. Серйозний байкер, це вже не захоплення. У мене ексклюзивний мотоцикл, custom такий недешевий. І вже чекаю літа, щоб скоріше сісти на нього.

А що вас надихає?

Коли на моїх концертах повні зали співають мої пісні в унісон. Ось заради чого я живу. Тобто, я собі не належу, я належу їм — це я чітко розумію. І це моє, те що мене тримає на цьому білому світі. Також надихає Бог, віра в нього. Це тримає мене на землі, те й надихає, те чим я живу. Бог мене послав на землю, мені здається, робити те, що я роблю. І я якось це відчуваю і свято вірю, що так воно є. Це мене й надихає. (посміхається)

А якби у вас була можливість сказати людям всього одну фразу, що би сказали?

Напевно що, “Люблю”, я так думаю! А що ще можна сказати? Щасти. (посміхається) Будьте з Богом.

Автор: Аліна Миронова

Фото: Олександр Баранець

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *