VIDVERTO: «Вийти за межі себе і знайти щось нове»

Різдвяного вечора у Дніпрі відбувся творчий вечір Євгена Назарука — фронтмена гурту VIDVERTO. Євген і Віталій (гітарист гурту) виконували свої пісні в акустичному звучанні, а також зіграли декілька нових композицій. Цей вечір був теплим і душевним.

Звісно, після концерту ми поспілкувалися із музикантами про їх плани на рік, який тільки розпочався. Поговорили також про пісні гурту, про творчий шлях і навіть про актуальні зміни в українській музиці.

Євген Назарук (фронтмен): Добрий вечір! (посміхається)

Добрий вечір!

Євген Назарук: Як справи? А, я забув, це ти повинна питати. (посміхається)

Ми можемо і помінятися. (посміхається)

Євген Назарук: Давай ми цей вечір проведемо так, я буду тебе розпитувати. Алін, як тобі вечір на Різдво? (посміхається)

Чудово.

Євген Назарук: Чудово?

Що може бути краще для музичного журналіста, ніж провести будь-який вечір на концерті.

Євген Назарук: (сміється) А що ти відчула? Ми ж грали минулого разу з Epolets, ти була тоді. І тоді було багато дівчат і це дає атмосферу. Знаєш, а коли мало людей, дуже важко витягнути. Який виступ тобі більше сподобовся: тоді з Epolets чи зараз? Ми і тоді акустику грали. Я тоді був навіть із зірваним глосом, але тоді була і сцена, і щось інше.

Мені здається, що тоді вам було більше підримки від залу.

Євген Назарук: (сміється) От розумієш, що це робить. Голосу хоч і не було, і звук був трохи інший, але це робить повне враження. І світло тоді інше було. А тут трохи інша обстоновочка і ніби вже нема того шарму. Треба вриватися з Epolets на повний звук, інше світло і повний зал. Я зробив свої висновки, добре. (сміється)

А мені здається, що потрібно самим з VIDVERTO. (посміхається)

Євген Назарук: З VIDVERTO ми так і будемо. В нас на 2017 рік грандіозні плани. Так що ми будемо пробувати і з VIDVERTO. Про VIDVERTO я забізаючи наперед скажу. Сьогодні прийшов бородатий Кметь (бас-гітарист колективу — прим. автора), і сказав, що 14 лютого ми будемо грати акустику в Махно-Пабі. Ми хочемо зробити такий певний цікавий антураж, щоб це був не звичайний концерт, а щоб був більш інтимний акустичний вечір. І ми його зробимо в трошки більш оригінальний спосіб, ніж зазвичай в Махно відбуваються концерти. Принаймні є така ідея, подивимось, як ми її витягнемо.

Зазвичай коллективам більше подобається виступати повним складом і звуком, в чому все ж для тебе особливість акустики?

Євген Назарук: Особливість у нас в тому, що коли ми беремо з Вітальою (гітарист колективу — прим. автора) дві гітари, вона чомусь у нас звучить. В ста відсотках із ста будь-яка пісня може пролунати під акустику і вона буде нормальна. Я не знаю, з чим це пов’язане, можливо з тим, що ці пісні з самого початку розбираються на акустичних гітарах і уже якесь підгрунття для цього всього є. Саме тому мені трошки не звично, ми зараз уже взяли клавішника, і новий матеріал розбираємо з ним. Все треба якось змінювати, наповнювати, якось насичувати. І все це зараз якось по новому.

Як взагалі прийшли до того, що взяли клавішника?

Євген Назарук: Ми давно вже думали над цим. Якщо ти хочеш повноцінний, гарний, якийсь електричний, повний у масштабі, як всі мріють, стадіонний рок (щоб ти був у трусах і більше ні в чому з мікрофоном або з гітарою, і там було сто тисяч людей), то у цього формату є певні вимоги. І я не буду про це говорити, це можна буде побачити у наших змінах, у тому, що буде відбуватися із колективом. І клавішні — це теж один із наших пунктів, який ми хотіли. Просто гітарний звук, доречі ми з тобою говорили про це, коли у нас була презентація альбому, це трошки олдскул. Ми хочемо шукати нове.

Більш сучасне звучання?

Євген Назарук: Сучасне. І коли ти додаєш новий інструмент. Що дві гітари? Та гітара і та гітара. Вони не можуть кардинально по новому звучати. Якщо додаєш новий інструмент, наприклад, кларнет, як у Сергія Бабкіна. Трошки буде арт-звук, свій якийсь. Ти можеш взяти дудки аля Ляпіс Трубєцкой, але це теж інше, якесь ска. Ти можеш взяти навіть оркестр ім. Глінки. Тобто можна себе шукати. Ми бачимо себе з клавішними. Довгий час думали, йшли до цього, взяли людину і зараз пробуємо. Все ми пробуємо і ще важко сказати, що ми до чогоось прийшли. (посміхається)

Якщо брати 2017 рік, які ще будуть зміни на творчому шляху VIDVERTO?

Євген Назарук: Не хочеться все так анонсувати наперед. (посміхається) Але ми прагнемо збільшити популярність і розширити аудиторію, знайти більш актуальний саунд. Навіть, можливо, старі пісні, щоб пролунали по новому. Вийти за межі себе і знайти щось нове. Це наші плани на 2017 рік. Глобально, багато де виступити. Зараз взимку розсилаються заявки по фестам, ми над цим активно працюємо. Вриватися, вриватися і ще раз вриватися. (посміхається)

Вважаєте, що фестивалі необхідні?

Євген Назарук: Так, обов’язково, без них нічого не буває. Навіть, ми згадували про Epolets, у них був трамплін Х-Фактор, а далі вони проїхалися по всім великим фестам. Вони були самим фестивальним гуртом, вони були на кожному. Навіть з цього приводу в інтернеті говорили, що позаймали місце і більше не влізеш. Але вони використали цей шанс і набрали популярність, молодці. І фести це завжди шлях до відомості, відкритості, шукаєш свого слухача.

Ми з тобою і минулого разу говорили і ти сам бачиш, що багато колективів стають більш популярними серед широкої аудиторії за допомогою телепроектів. Чи не планує  VIDVERTO?

Євген Назарук: VIDVERTO буде використовувати кожну можливість: і маленькі і великі. Все, що буде, ми використаємо. Тут, як на війні, все йде у хід. Ми не цураємося жодної можливості. Тому сьогодні ми і не відмовлялися, виступ “Творчий вечір Євгена Назарука”. Тобто, якщо це Назарук — це може бути Назарук, якщо це VIDVERTO, то це VIDVERTO. Ми себе бачимо і знаходимо абсолютно в кожній шпаринці, ми себе хочемо реалізовувати. Навіть от акустичний виступ, можна було би цим нехтувати. Сказати, що ми круті і в нас має бути “джіджі” на гітарі і “ррр” що-небудь. Ні, це був такий виступ, він трохи додає головного болю, і трошки підіймає планку до виконання. Коли чотири музиканти, то десь можна заховатись. Тут зараз вимоги дуже серйозні, особливо, коли сам граєш. Кожна нота, все буде почуте. Якщо ти десь лажаєш, то все тут же. (сміється)

Над якою з ваших пісень ви працювали найдовше?

Євген Назарук: “Перемога”. І дуже довго працювали. Ми сьогодні її зіграли, вона непогано пролунала, мені подобається, як вона звучить. Хоча я теж можу помилятися. Те, що мені подобається іще не значить, що іншим сподобається.

Зі сторони вона гарно звучить.

Євген Назарук: Так нібито. (посміхається) Але багато пісень, як “Тепла ніч”. Мені вона дуже подобається, від себе додам, але вона не стала чомусь популярною. Ось навіть “На Лысой Горе” — цій пісні уже років 6, а може й 7-8, я ще її з попереднім колективом грав. І вона навіть під гітару з п’яною компанією просто прокричить, хоча для себе грати її вдома мені чомусь неприємно. Я не знаю чому, я ще не навчився розрізняти: яка пісня стане хітовою, а яка не стане. Саме тому, я розумію, що в моєму випадку, я буду пробувати. Ось так альбом видавати і якщо одна-дві пісні звідти будуть вдалими, то класно. (сміється) А що залишається? Я єдине був здивований, коли ми прийшли до Корачуна, є такий у нас звукорєж, який записує відомі дніпровські гурти. І коли я у нього сидів і багато пісень були ще тільки-тільки написані, і він сказав, що “Скільки того життя” буде моєю самою вдалою піснею. І воно так і сталося. Я не знаю, як це у нього вийшло, можливо, досвід. Хочеться навіть до нього прийти награти і щоб він сказав що-небудь. Цікаво. В нашому випадку треба щось пробувати, шукати.

А яка пісня, можливо, була сама спірна? Через яку найбільше сперичалися, але вона є в такому варіанті в якому є?

Євген Назарук: Я трошки закінчу попередню думку. Оцю “Перемогу” ми знайшли у чорнетках альбома “Мандруючи Україною”. От ми зараз її зіграли, а вона була готова ще 1,5 роки тому. Сама спірна — це “Дай Мені Боже Любов”. От зараз люди сказали, як класно, що ви зіграли цю пісню. Гурт від неї відмовлявся абсолютно, при чому всі. Нам потрібен був 12 трек і я, чесно кажучи, сказав, що у нас з Вітальою вона вже розібрана і це буде саме просте рішення, нема часу розбирати щось нове. Давайте її запишемо, доб’ємо альбом і вже 12 трек був записаний з новимм барабанщиком Антоном. І хоч від неї всі кривились, ми її записали. Пацани холодно до неї ставляться, а дівчата кажуть, що це “мімімішна” і сама найкраща пісня. Це знову повертаючись до того, що не вгадаєш.

Стосовно кліпу ти сьогодні казав, що він уже готовий.

Євген Назарук: Так, уже назнімали. Все уже змонтовано, в принципі, лишилось цвєтокор накласти.

Коли буде презентація?

Євген Назарук: Ще не знаємо. Честно, хоч би завтра можно було б влаштовувати, все готове. (посміхається) Просто потрібна подія. Якийсь концерт і на ньому презентувати. Не хочеться так просто у мережу його викладати. Хоча, чесно кажучи, ми вже і на це, можливо, погодимось скоро. Може 14 (лютого — прим. автора) презентуємо. Хотілося би раніше, в кінці січня, можливо знайдемо дату і зробимо презентацію.

Часто відкладаєш пісні на певний час?

Євген Назарук: Я нічого не відкладаю. Сьогодні мені навіть сподобалось, як пролунала пісня “Хай буде дощ”. Вона мені дуже подобається, але я її на рєпах слухаю і з VIDVERTO вона не звучить. Або це буде іще один сольний альбом, або у VIDVERTO буде акустичний, ще не знаю. Тобто, це все матеріал, який не можна взяти і позливати в шлюзи, він має десь залишитись. Він був написаний, значить, він мав право на існування, якщо навіть зараз він нікому не сподобається. Я люблю переслуховувати дискографію всіх музикантів, знаходиш якийсь гурт і починаєш переслуховувати. Наприклад, Сплін. У Спліна дуже гідна творчість, кожна пісня, там нема порожняка. А бувають гурти, якийсь останній альбом класний вийшов, а до того стільки шлаку випустили, але ти переслуховуєш усю дискографію. Так от цікаво, тому я кажу собі, що треба записувати все. Людям, які будуть тебе слухати іще не ясно, що сподобається. І потім копаючись у твоїх старих матеріалах їм сподобається щось те, що ти навіть не очікував. Треба писати, навіть якщо ти трохи випадаєш із стилю чи актуальності звуку, нічого. Треба писати, нехай в стіл чи шухляду, нехай буде.

Багато гуртів якраз обирають один шлях і чітко йому слідуюсь.

Євген Назарук: Але це, мабуть, не про нас. (посміхається)

І коли якісь ідеї інші учасники колективу подають, то вони не сприймаюсться. Як у вас з ідеями?

Євген Назарук: Ідей у нас добіса. У нас стільки ідей, що у нас немає часу все це втілювати. Щось у нас само собою відпадає, щось з часом. Навіть ті пісні, які ми граємо, у нас там цілий альбом, з часом із десятка їх залишиться дві або три. І воно так відбувається, щось залишається, щось набирає нового змісту, і стовсовного нашого загального зовнішнього вигляду і стосовно харизми колективу. Ми багато насипаємо ідей. Щось із них губиться, щось залишається. Тому що, в принципі, воно так все, в голові має все осісти. Знов повертаючись, я не знаю, що з цього правильно. Я не знаю якихось сучасних тенденцій, щоб я сказав: о, отак і ми сто відсотків виграємо. От не знаю. Можливо є такі люди, які відчувають це. Але це не про мене. Ми ідемо, ми пробуємо.

А яка з пісень прийшла більш як експеремент? 

Євген Назарук: “Отпускай”, яку ми зараз доречі переклали на українську мову. Також “Любовь” і “На Лысой горе”. Вони тепер будуть лунати українською.

Віталій Анєчкін (гітарист): Експеремент — це буде новий альбом. Оце буде експеремент.

Євген Назарук: В тому числі. Але вже, знаєш, те що ми пробуємо і граємо їх по новому. Там і текст трохи забувається, десь співаю то російською, то українською. Пісня “Отпускай” в тому вигляді, в якому вона була, ми її грали грали, але прийшов новий барабанщик і він почав її по новому грати. І так кльово вона пролунала. Мені вона дуже зайшла. Особливо ми там “хвіст”, кінцівку зробили. Дуже драйвово.

Віталій Анєчкін: По-іншому вона називатися стала. “Відпускай”. (посміхається)

А якою вам більше подобається або легше писати: російською чи українською?

Євген Назарук: Вже просто настільки вжився в українську, що не хочеться й розмінюватися на щось інше. Навіть сьогодні ми грали “Любовь” на саунд-чеку і я починаю забувати російські тексти. Я боюсь, що колись з голови вилетить і те і те, і я просто забуду текст, таке теж трапляється іноді. (посміхається) Але українською треба займатися, треба окреслити чого ти хочеш. І український продукт має бути, його просто стільки років не було. У нас зараз є всі шанси і можливості зробити яскравий україномовний продукт. Треба просто написати сто тисяч пісень для того, щоб залишилось сто.

Віталій Анєчкін: Я хочу доповнити. Мені і сподобалося, коли я прийшов у гурт, я спочатку подумав, що слова пісень просто україномовні, а розмовляти будуть російською, за коньюктурою. Коли я почув, що Жека так розмовляє і навіть вже, мабуть, думає українською мовою, це мене дуже вразило. (посміхається)

Євген Назарук: А ми думали, що Віталію це не підійде. (посміхається)

Взагалі зараз почалася така тенденція україномовних пісень і гуртів, навіть серед непратаманних міст, в світлі зрозуміло яких подій. Але це був потрібний поштовх, як вважаєте?

Євген Назарук: Мабуть. Я вважаю, що потрібний. Скажімо так, у нас люди часто лають владу, але питання не в тому, в якому конкретно кроці ти помиляєшся. В принципі, ми всі рухаємося за якимись загальними тендеціями. Те, що в країні зараз відбувається, воно все дуже загальне, але ідуть дуже докорінні злами. І я вважаю, що це тільки на краще. Нам багато чого треба змінити докорінно, багато попрацювати, устаканити. Ми навіть коли на Західну Україну заїжджаємо, то бачимо, що там краще, чим у нас. Більше культури, порядку. Коли доїжжаєш в Європу, то взагалі хапаєшся за серце і за голову, тому що там все по іншому і краще. Я вважаю, що всі ці загальні тенденції, навіть коли вони носять такий популістський характер, коли більше квот для українського, нехай. Нехай із сотні пісень, які напишуть, одна буде нормальна і це добре. Все. Навіть, якщо у нас одна пісня зачепиться в роках, я буду тільки радий. (посміхається)

Все ж, хоч напочатку трохи і примусово, але це дає свої результати.

Євген Назарук: Так.

Віталій Анєчкін: Взагалі то, треба з чогось починати.

Євген Назарук: Насправді, у нас в голові сидить такий “цвях” власної неповноцінності. Тому що: ой, українські квоти збільшили. В Росії чомусь все там російськомовне і все нормально у них. А у нас в Україні україномовного багато і збільшили, а чи правильно чи неправильно. Чесно, в нас цей “цвях” власної неповноцінності і неповаги до самих себе. Я не вважаю, що це є привід до якихось діалогів, сумнівів чи чогось. Зробили, все нормально іде. Якщо навіть, як ти сказала, в трохи примусовий спосіб і нехай. Хоч якось нехай іде. Якщо добру справу зробили, залишемо її просто доброю справою.

І наостанок, що хочете побажати нашим читачам і вашим слухачам у 2017 році?

Євген Назарук: Це Вітальчик скаже. (посміхається)

Віталій Анєчкін: Багато кохання. І щоб всі знали мій телефон. (посміхається)

Кажи.

Віталій Анєчкін: 097 386 42 9*, а останню циферку ви вгадайте. (сміється)

Євген Назарук: А ти чортяка ще той! (посміхається)

Віталій Анєчкін: І кохайтеся! Кохайтеся вранці, перед роботою, після. Чому б ні?

Євген Назарук: Мені іноді за нього соромно. (посміхається)

Віталій Анєчкін: Так, а чому б ні? Уже високосний рік пройшов.

Євген Назарук: Та ні, питань нема. (посміхається)

Віталій Анєчкін: Без цього не буде миру взагалі, ні в душі ні в серці. Без кохання.

(сміються)

Євген Назарук: На такій оптимістичній ноті ми і завершимо.

(посміхаються)

Автор: Аліна Миронова

Фото: Міха Кісенко

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *