Сергій Жадан: «Я не музикант»

Сергій Жадан сучасний український літератор та лідер гурту “Жадан і Собаки” трохи розповів перед концертом у Дніпрі про літературний та музичний світ.

Ви прозаїк, поет та музикант.

Сергій Жадан (лідер гурту): (сміється) Я не музикант.

Якщо проводити паралелі між музичним та літературним світом, в чому розбіжності і схожості?

Схожості в тому, що я, в принципі, займаюся тим, що я люблю і що мені цікаво. Чи це стосуться літератури чи це стосується рок-музики. Я займаюся тим, що мені важливо. У цьому подібності. Різниця, що сприйняття музики трішки інше, публіка, можливо, трішки інакше себе поводить. І це інша подача матеріалу, і дещо інша енергетика. А за великим рахунком це те саме. 

А якщо порівнювати, однаково творити в музиці та літературі для Вас?

Однаково. Так.

Чи однаково часу займає створити вірш і пісню?

Я пісні не створюю, я не музикант. Власне, пісню ми створюємо таким великим колективом з Собаками. А за часом воно по-різному буває. Іноді ж і вірші пишуться швидко, іноді повільно. І пісні іноді створюються відразу сходу, іноді це забирає якийсь великий час.

А яка з цих сфер, на Вашу думку, більше знаходиться в занепаді у нас?

В нашій країні в занепаді знаходиться все. Витягувати треба все. І працювати у всіх напрямках. У нас у всіх багато роботи, і бажано робити її чесно і відповідально.

А що для Вас головне у музиці і літературі?

Головне — не робити те, що тобі не подобається. Головне — займатися тим, що тобі близько і що тобе по-справжньому хвилює.

Нещодавно у журналі “Шо” я натрапила на рейтинги українстких поетів. Вони були приведені за 2004 і 2014 роки і в обидвох ви на першому місці.

Урааа! Клас! (сміється)

Як вважаєте, чому протягом 10 років Ви у “топі”?

Тому що ці рейтинги складав саме я. (сміється) Ви ж розуміте умовність будь-якого рейтингу і його суб’єктивність. (посміхається)

Тим не менше.

Не знаю, навіть. До таких речей, мені здається, треба ставитися з іронією.

Тобто Ви не вважаєте себе найкращим сучасним поетом?

Ні. Найкраща — Ліна Василівна Костенко, звичайно. І десятилітньої давності, і двадцятилітньої давності і тридцятилітньої давності.

А якщо порівнювати: бути в “топі” в літературі та музиці, де все ж важче? Де більша конкуренція?

Звичайно в музиці. Тому що там за “топ” треба значно більше платити. (посміхається) Я жартую. Насправді, всі ці «топи» це дуже умовно і відносно. І ставитися до цього серйозно, мені здається, не варто. Нам достатньо того, що до нас приходять на концерти люди, що вони слухають, що їм це важливо, що їм подобається, що вони знають слова наших пісень, що вони готові з нам підспівувати. Це набагато важливіше за будь-які “топи”.

А основний посил вашого гурту?

Основний посил людям — лишатися собою, бути вільними, бути незалежними, не боятися говорити речі важливі для себе, не боятися йти проти течії. Не боятися, власне, зберігати всю свою власну територію.

У кожної людини, мені здається, наступає момент, коли вона чогось досягає, то розслабляється. Вам це знайомо?

Ні, я ще не досягнув нічого. У мене ще все попереду.

Тобто Ви не розслабляєтесь?

Я не розслабляюсь.

А якщо все ж така ситуація виникає, як себе повертати до руху?

Мені здається, що для того щоб не розслаблятися, треба не напружуватися. (сміється) І тоді все буде добре.

А чи буває таке, що мотивація гасне?

Ні, такого не буває. В мене постійно є багато речей, які мене цікавлять, які мене хвилюють, про які мені хочеться щось сказати.

А поВашому, бути поетом це…?

Бути поетом — це не боятися називати речі своїми іменами.

А бути музикантом?

Та те саме. Насправді, поет — це ж з одного боку стосується лише писання поезії, а з іншого боку — це такий загальний стан. Щось творити, проговорювати якісь речі, привертати увагу до якихось речей.

А Ви кажете, що не розслабляєтесь, мотивація не гасне. А буває таке, що муза кудись дівається?

Ні, не буває. В мене дуже багато роботи. Дуже багато якихось речей, які мені треба робити. Тому в мене просто не вистачає час на з’ясування стосунків з музою. В мене з нею все, слава Богу, нормально. Ми просто з нею разом працюємо на благо українського народу.

І тоді наостанок, якби у Вас була можливість донести одну фразу людям, що би сказали?

 Я би не зводив все до якоїсь однієї фрази. В мене немає однієї фрази тоді.

Можна і більше.

Я би спробував пояснити людям, що насправді більшість проблем ми створюємо собі самі, і потім від цього страждаємо. Тому бажано, все-таки, бути трішки відповідальними в висловлюванні претензій до когось іншого. Що дуже важливо лишатися собою. Дуже важливо не підпадати під якісь мейнстрімові настрої, під настрої натовпу. Дуже важливо усвідомлювати себе як одиницю, як особистість. І дуже важливо ставитись до інших людей з повагою і теж оцінювати світ не як певну масу, а як велику кількість окремих людей із якимись біографіями, їхніми обличчями і з їхніми очима, їхніми серцями і так далі. Поставитися до життя з любов’ю і відповідальністю.

Текст: Аліна Миронова

Фото: Міха Кісенко

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *