Музичне досьє: Тінь Сонця

Тінь Сонця — київський рок-гурт, що грає «козацький рок» (heavy-folk). Саунд команди варіюється від доволі легкого фолк-року до потужного симфо-металу із залученням скрипки, віолончелі, клавішних та подекуди третьої гітари. Тінь Сонця – єдиний рок-колектив, в якому на рівні з гітарами звучить бандура. Як характеризують свій стиль самі хлопці: це музика сучасних козаків – сміливих українців, які сповнені віри у власні сили.

Скільки років ви займаєтеся музикою?

Взагалі, вперше я заспівав в 3 роки, мене батько записав на бобіну. Це звичайно був дитячий експеримент. Трішки у старшому віці, років у 10, ми влаштовували нашим найближчим родичам концерти. «Тінь Сонця», як усвідомлене явище, виникло уже в 1999 році. Мабуть, за рік до того я відчував, що хочу бути вокалістом і хочу створювати свій гурт. А взагалі, на початку наступного року ми будемо відзначати 15 років того, що Тінь Сонця на сцені. Це можна вважати серйозною стадією. Хоча ми і до того записували демо-альбоми. Так що, близько 20 років, можна сказати.

Музична освіта.

Відсутня.

А якими інструментами володієте?

До певної міри акустичною гітарою. Трішки електро-гітарою, можу ритм грати. Бас-гітарою, я на ній і грав довший час. І в новому альбомі є партії ті, що я записував і є ті, що записував Сергій Гавара — наш басист постійний.

Розкажіть в декількох словах про кожного учасника вашого гурту.

Наприклад, Володимир Хаврук — барабанщик, він у нас найдовше грає, з травня 2006 року. У нього, наскільки я знаю, теж немає музичної освіти. Спеціальність не згадаю, але закінчував він Київський будівельний університет. Взагалі, він дуже любить орнітологію, спеціаліст по птахам. (посміхається) Загалом, дуже душевна добра людина.

Олег Слободян — бандурист, клавішник. Він має музичну освіту, закінчив Хмельницьке музичне училище, зараз навчається в консерваторії. Він у нас грає з початку 15 року.

Сергій Гавара найстарший серед нас, найдосвідченіший музикант. Грав у різних проектах. У нього точно є музична освіта. Теж по-своєму душа компанії.

Андрій Карманович родом із Нікополя, Дніпропетровської області, до речі. Наскільки я знаю, у нього теж є музична освіта, але закінчував він КПІ не за музичною спеціальністю.

Антон Которович, напевно, людина з найбільш музичного середовища, тому що в нього і батьки музиканти і, можливо, глибші пращури теж. Його батько покійний був одним із найславетніших скрипалів — Богодар Которович. Мама відома піаністка — Євгенія Бесалаєва. І сам він у першу чергу гітарист, але освіту він отримав, як скрипаль. І це для музиканта великий плюс, тому що, коли ти володієш скрипкою, ти вже «володієш світом». І сьогодні (11 листопада) ви почуєте декілька композицій, де він грає на скрипці. Я надіюсь, що технічно це можна буде зробити.

Скільки у вас альбомів та пісень?

Скільки пісень я, чесно, не рахував. Можливо, колись намагався робити систематику. Офіційно виданих альбомів п’ять. Рік тому вийшов «Буремний край». До того «Грім в ковальні Бога» 2014 року. «Танець серця» — 2011. «Полум’яна Рута» — 2007. «Над Диким Полем» — 2005. Це офіційно видані альбоми. Є ще два демо-альбоми. Є ще один мій сольний альбом «Сховане обличчя», здається, 2010 року. Деякі пісні повторюються, переосмислювалися, але скільки їх — важко сказати. Загалом, я не женусь за кількістю, а більше стараюся робити пісні дійсно якісні. І музика, і зміст, і енергетика сходяться в щось одне. Хай їх буде небагато, я пишу по 2-3 пісні на рік, але якщо вони хороші — це добре.

Якщо виділяти якісь основні емоції та почуття, які ви хочете передати слухачу, що це буде?

Дійсно почуття чогось справжнього, я би так сказав. Не сприйміть це як пафос. Мені дуже важлива щира публіка, яка відчуває емоції кожної пісні. Я щасливий, що у нас переважно така публіка. І тут в Дніпрі нас дуже гарно приймають. Вчора ми були у Запоріжжі, правда там давно не виступали, але люди знають слова різних пісень, підспівують і співпереживають разом з тобою. Це дуже приємно. Тобто, щирий обмін енергетикою — це, мабуть, найважливіше. І з точки зору мистецтва, ми стараємося робити цікаві композиції. Тобто, в цьому є стремління, звичайно.

Мінімум і максимум людей, скільки збирали на концертах?

Мінімум важко сказати. У кожної групи бувають невдалі концерти. А максимум ми зібрали минулого року в Києві, концерт-холі «Sentrum», практично повний. Це близько 800 людей. Також у нас був свого роду аншлаговий рекордний концерт в Києво-Могилянській академії, на презентації альбома «Полум’яна рута». Там було приблизно стільки ж або, навіть, більше.

Якщо характеризувати, хто ваш слухач? Я так розумію, по-перше, це щира людина.

В першу чергу, так. (посміхається) Зараз, нажаль, дуже мало таких людей. Це маленький відсоток. Нажаль, не кожний має можливість дізнатися про цей концерт. І не в кожне місто ми приїжджаємо. Плюс, я не можу сказати, що ті люди, які не приходять на наші концерти, вони не щирі. (сміється) Тобто, є щось спільне в тій щирості, що є між нами і глядачами. І я скажу, що це не лише патріотизм, любов до національної культури чи щось таке… Певна трошки синтементальність може проглядатися в деяких піснях.

Автор: Аліна Миронова

Фото: Міха Кісенко

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *