BLACK ROSE: «Музика — це спосіб самовираження»

BLACK ROSE — група з 26-річним стажем, добре відома в Дніпрі та за його межами. BLACK ROSE — це справжні динозаври дніпропетровського рок-н-ролу. І не тому, що давно вимерли, а тому що були одними з перших! Живіше всіх живих і драйвовіше всіх драйвових! Звичайно, ми не могли не поспілкуватися із музикантами гурту. Поговорили про експеременти у звучанні, новий етап, який здивує шанувальників та згадали часи, коли рок-н-рол у Дніпрі тільки зароджувався. 

Коли ви починали свою кар’єру не було такої популяризації музики в інтернеті, як зараз. Тобто, ніхто тоді в мережі нічого не просував. Як ви вважаєте, тоді було складніше для становлення групи або простіше?

Boba Gibson (фронтмен, гітара, вокал): Я думаю, що тоді було простіше. Інтернету не було і колективів було менше. На весь Дніпро було 5-7 колективів, які більш-менш регулярно виступали і, грубо кажучи, конкуренції не було.

Олексій Семенюк (директор групи): А я вважаю, навпаки. Тому що інтернет все-таки досить серйозна платформа для просування. І не маючи великого досвіду, за допомогою інтернету можна дуже добре піднятися. Точніше, не піднятися, а створити собі аудиторію потенційних слухачів.

А ось якби тоді була така ситуація з просуванням в мережі, ви б голосніше вистрілили?

Олександр Радчук (ударные): Ми і так досить гучно «стріляли» в свій час. (сміються) Тому що, дійсно, як відмітив наш Вова Гібсон, в той час було дуже мало гуртів, які виходили і грали ритмічний рок-н-рол. Було багато панкових течій, досить таких не танцювальних. Таких рок-н-рольних проектів як ТОК, як BLACK ROSE на той час було мало. І тільки варто було десь повісити афіші… Ми їх малювали самі від руки, копіювали на звичайному ксероксі і розвішували по студентським гуртожиткам. І зразу по всьому місту розходилася інформація, із вуст в уста передавалася, і набивалися повні зали. У нас були випадки, коли був конфлікт із керівництвом Сантехмонтажа, тому що стільки активних глядачів було на концерті, які призвели до руйнації залу.

Boba Gibson: Стільці поламали. (сміються)

Олександр Радчук: Тобто, ажіотаж був. І такі рок-н-рольні гурти користувалися на той час популярністю, тому що їх було мало. Зараз їх більше в такому жанрі працює і публіка стала лінивіша. Тоді чомусь люди були активніші. Зараз світ змінився, багато хто зависає на Ютубі і йому достатньо цього, щоб задовольнити якісь свої потреби творчі чи емоційні. І не хочуть іти в живий зал, слухати живих артистів. На той час люди більше ходили і слухали живих артистів, а це зовсім інший рівень взаємодії, емоцій. Навіть і зараз, але люди змінилися. Як казав кот Матроскін: «Телевизор мне природу заменил». Якось так воно виходить зараз. Тому з однієї сторони, як Льоша говорить, це прогрес, що можна себе презентувати і рекламувати, показувати. А в той же час, народ робиться лінивий. І цей Ютуб заміняє людям живі концерти, вони так вважають. Але це зовсім інший рівень емоцій і отриманої віддачі від музикантів, від атмосфери і так далі.

Ольга Журавель (вокал): Я згадую, що 15 років тому поціновувачі музики дійсно слідкували за афішами, які висіли на стовпах, кожного вихідного дня чекали на рок концерт у рок-клубі, яких було один або два. Тобто, це була завжди подія, а зараз вже дійсно розбалуваний слухач. Є музика, є гурти на різні смаки і вже ніхто таким активним не буде. Він відкриває свій гаджет, дивиться і вибирає, що йому треба. Просто дуже велика пропозиція.

Якраз наступне питання про те, що музика стала більш доступною, як і самі музиканти. Раніше, щоб побачити музиканта потрібно було знайти захід, прийти і т.д. А зараз досить відкрити Інстаграмм, подивитися фотки і все. Чи подобається вам така ситуація?

Олександр Радчук: Подобається чи не подобається, а ми нічого вже зробити із цим не можемо. Світ міняється і все. Не знаю, чи це добре чи погано, час покаже. Зараз прогнозувати важко. Не знаю, що Вова скаже. Яка твоя думка? Це краще, що є так багато каналів доступу до фоток, до виступів?

Boba Gibson: Ні, воно краще, так. Але ви правильно сказали, що народ розбалуваний.

Ольга Журавель: Але ж, щоб бути на плаву, треба відповідати.

Boba Gibson: Ще один момент, в ті часи, коли ми тільки почали грати, щоб гурт існував треба було мати апаратуру, купити її собі, знайти приміщення, якось викручувались. Гуртів було там 5-7-10 на все місто. Зараз купа репетиційних баз є, пішли скинулись по 100 гривень, заплатили і порєпали. Тому це зараз для груп, як «плюнути». А скільки зараз гуртів? Їх у Дніпрі зараз, мабуть, більше сотні є.

Олександр Радчук: Відповідно, і баз, де репетирувати, зараз достатньо. Досить таки і хорошої якості обладнання везуть і з американського Ebay сюди завозять інструменти. На той час, звичайно, було мало інструментів.

Boba Gibson: З інструментами було скрутніше. Треба було шукати, у когось-там купляти, у гастрольорів якихось.

Олексій Семенюк: Або самому робити.

Олександр Радчук: Себе обмежувати у якомусь-там комфорті, а відкласти гроші на інструменти. Мені барабани треба було купити.

Ольга Журавель: Не купити машину, а купити барабани.

Олександр Радчук: Так. Хотів купити, грубо кажучи, машину чи квартиру, а купив барабани. Тобто, треба було відмовитися від деякого комфорту. Якось так.

А якщо брати із вашого досвіду, як легше гурту просувати свою творчість: самостійно чи з продюсером?

Олександр Радчук: Давайте я почну здалека, а потім Вова розкаже. Я вважаю, що з продюсером легше займатися просуванням свого матеріалу. В зв’язку з тим, що хлопці, які беруться за це діло, намагаються робити це правильно, по законам бізнесу. Тому що творча людина більше занурена у творчий процес: написання текстів, створення атмосфери музичної у гурті, якісь такі моменти. А вже продюсер системно підходить до цих питань і він це все якось планує. Тобто, робиться такий бізнес-план. Творчі люди дуже хаотичні. Мінливий настрій, який може швидко змінитися. Сьогодні він хоче викласти на Ютуб, завтра не хоче. А у продюсера є чіткий план, що таки треба викласти і показати. І вже тоді мало що залежить від творчої людини. Тому що є людина, яка чітко слідкує, щоб усе слідувало цьому бізнес-плану.

Тобто, якщо сказати іншими словами, є якісь обмеження.

Олександр Радчук: Систематизація якась, так.

Ольга Журавель: Є певні приклади, коли людина творча сама себе просуває, але це скоріше випадок, коли ти сам музикант. Тобто, все ж краще з продюсером.

Boba Gibson: Так, я згоден. Ми починали із продюсером. Він зараз відомий — Дмитро Костюк, який створив групу «Віа Гра» потім. Він нам на перших порах допомагав, як продюсер, і з приміщенням вирішувати і з апаратом, за якісь концерти нам домовлявся.

Я впевнена, що за час вашого існування було багато цікавих історій, пов’язаних із закулісним життям. Що можете розповісти? Якусь найшаленішу історію, яка запам’яталася найбільше?

Олексій Семенюк: Давайте із останнього, коли ми прокинулись і мимоволі слухали нашу музику. (сміється)

Олександр Радчук: Це останнє, але насправді, у нас завжди було дуже шалене рок-н-рольне життя. Пригадуються наші подорожі по Дніпру на катері на “Рок-н-Ролл Таврический”, “Таврійські ігри”. Це був рік десь 91-й.

Boba Gibson: 92-й, 93-й і 94-й.

Олександр Радчук: Це були дуже цікаві роки. Часи фінансово обмежені, але емоційно насичені. І на катері збиралося декілька гуртів кірм нас: Асмадей, Сплави і т.д.

Boba Gibson: Бралися каністри з вином.

Олександр Радчук: І все було відповідно: жарти, життєві історії, анекдоти. І все це в такій гучній компанії. Цікаві спогади, скажімо так. (сміється)

Boba Gibson: Багато було тоді цікавих знайомств і подорожей. Фестивалі, концерти, гастролі і все таке.

Олексій Семенюк: З останнього, що ми пам’ятаємо, буквально пару місяців назад їздили до міста Лозова, там був благодійний байкерський зліт. І у нас була така невеличка хохма із фанатами. Ми тоді повезли із собою всього один диск і розіграли його, пустили на благодійність. А зранку прокидаємося від того, що дуже гучно грає музика. Виходимо на вулицю…

Boba Gibson: Сваритися. (посміхається)

Олексій Семенюк: І розуміємо, що грає наша музика. Така секундна пауза і “Гаразд, це можна”. (сміються)

Boba Gibson: І нас там одразу почали безкоштовно кормити і поїти.

Бути музикантом у нас в країні доволі складно. Що мотивує вас не полишати цю справу і продовжувати свій творчий шлях?

Ольга Журавель: Взагалі, це завжди діалог із слухачем, і це завжди енергообмін. Коли ти вже довго займаєшся творчістю на сцені — це як наркотик. Ти підсажуєшся на таке життя, на таку віддачу. І це хочеться продовжувати.

Олексій Семенюк: А ти, Вова, що скажеш?

Boba Gibson: Згоден. (сміються)

Наскільки я знаю, ви плануєте гучне повернення на велику сцену. Розкажіть, чи це буде той самий проект? Чи може плануєте якісь зміни у звучанні, у концепції гурту?

Boba Gibson: Проект той самий, а зі звучанням у нас постійно відбуваються експерименти. То ми виступали із духовою секцією, записали диск із духовиками. Потім ми як тріо існували. Зараз із нами Ольга співає. Ми постійно у процесі пошуку, експериментів.

Ольга Журавель: Постійні трансформації.

Олексій Семенюк: Найближчим часом, я надіюся, що у нас вийде все, що ми задумали. Я думаю, що наші слухачі це побачать, почують і їм це сподобається. Ми будемо робити все для того, щоб вони отримали задоволення від того продукту, який ми хочемо зараз випустити.

У кожного колектива є своя особливість, якась фішка, що виділяє гурт серед інших. Як ви вважаєте, у чому ваша фішка?

Олексій Семенюк: За що вас люблять? (посміхається)

Boba Gibson: За рок-н-рол!

Олександр Радчук: Наша фішка — створювати позитивну атмосферу, надавати людям позитивні емоції. Грати емоціями, знову ж таки, спогадами. У нас є такі пісні про життя, про те, що наші друзі покидають нас, настає час і це треба також пережити, відпустити, але також пам’ятати. Скажімо, такі філософські моменти. Це все у нас пише Вова Гібсон.

Boba Gibson: Стьобові є пісні. А зараз з Ольою ми робимо дуетні пісні. Я так думаю, що це буде цікаво. Вони виходять і, думаю, і далі будуть виходити. Пробуємо.

А як ви підтримуєте свою музичну форму? Що для цього робите?

Boba Gibson: За допомогою горілки, вина і пива. (сміються)

Ольга Журавель: Я, наприклад, постійно беру уроки вокалу.

Олексій Семенюк: А ми бремо горілку, вино і пиво. (сміються)

Boba Gibson: Насправді, ми теж займаємося. Якщо ти не будеш вдома грати на гітарі, то форми не буде ніякої і та, що була, втратиться. Якось ми усі розвиваємось.

А є якась музика, яка зовсім протилежна тій, що ви граєте, але вона вам подобається і ви її слухаєте?

Олександр Радчук: Я люблю регі. Ми його не граємо, але я його люблю. Фанк дуже люблю. У мене є свої пісеньки і я надіюся, що у мене колись вийде і я зроблю свій проект. Ці пісні я пропонував зіграти в межах проекту BLACK ROSE, але це трошки інший напрямок. Це все-таки рок-н-рольна група і регі або фанк грати, це трохи не те. Задумки є, але вони в рамки цього проекту не вписуються. Це не та концепція. (посміхається)

Boba Gibson: А я люблю і слухаю різну музику. І у мене улюблений стиль — це диско. Я люблю Boney M і такі всілякі гурти.

Ольга Журавель: А я люблю більш важку музику. Насправді, у мене був гурт, де я грала більш важку музику. А зараз такий період і такий етап.

Олексій Семенюк: А я особисто люблю готику. Навіть деякі речі із поп-музики. Наприклад, мені зараз подобається така група, як Carlos Dreams. В принципі, теж регі, диско іноді можу послухати разом із Вовою, коли нам сумно. (сміється)

І давайте тоді на останок, більш для початківців, чому варто або не варто займатися музикою?

Boba Gibson: Має бути у людини щось для душі. Не обов’язково музика: хтось малює картини, хтось грає на гітарі, хтось грає у хокей. Щось має бути у людини таке, що приносить задоволення. Ми обрали собі музику. Можливо, музика обрала нас.

Олександр Радчук: Історія приховує: чи музика нас обрала чи ми її. Але Вова правду каже, має бути якась віддушина. Самовираження якесь, скажімо так. Хтось грає у футбол, хтось у баскетбол, хтось малює картини, фотографи знімають. А ми ось так самовиражаємось.

Ольга Журавель: Неважливо як, але це має бути творчість. Саме у творчості людина черпає свої сили.

Автор: Аліна Миронова

Фото: Міха Кісенко

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *